Кгб: драма втрати iдеалу (за повiстю iвана франка "п

Свiй твiр "Перехреснi стежки" I. Франко друкував на сторiнках львiвського журналу
"Лiтературно-науковий вiсник" упродовж 1900 року. Кiлька рокiв, що передували
роботi над ним i дали авторовi матерiал для сюжету повiстi, були в його життi
надзвичайно драматичними. Одним з важких випробувань, що випали на долю Франка,
був остаточний розрив з його коханою - Ольгою Рошкевич, листування з якою тривало
цiлих двадцять рокiв. Iсторiя хнього кохання знайшла своє вiдбиття у показi
любовно драми Рафаловича i Регiни в "Перехресних стежках".

Постать Євгенiя Рафаловича письменник подає у двох планах: любов i боротьба. I
якщо лiнiя боротьби має обнадiйливу перспективу, то любов звершується трагiчним
фiналом. Спочатку менi було незрозумiло, чому автор обрав саме таку розв'язку, бо
вольовий i чесний Євгенiй вартий щасливо особисто долi. Але потiм я
усвiдомив, що "украдене щастя" - не для нього. Наслiдуючи високу i чисту мету
чесного слу-жiння простому народовi, молодий адвокат перебуває у станi
активно дiяльностi, у думках про завтрашнiй день. Душевнi ж сили Регiни
вичерпалися, знущання Iтальського стали нестерпними, життя втратило будь-який
сенс.
Так, ми можемо заперечити: адже "любов творить чудо". Але Євгенiй навряд чи у
нього вiрить, хоч i намагається протистояти невблаганнiй долi. Та це не можливо,
бо в його душi вже розгорнулася драма втрати iдеалу.
Рафалович зустрiчає Регiну через десять рокiв пiсля того, як пiзнав щастя кохання
до не, що пробудило в Євгенiєвi якусь могутню силу, зробило навколишнiй свiт
у його очах яскравiшим i барвистiшим: "Вiн мав те почуття, що вiднiс якусь велику
побiду, здобув щось безмiрно цiнне, був хвилину в раю".
Проте щастя виявилося короткочасним: Регiну, яка пiсля смертi матерi жила на
утриманнi своє "цьоцi", вiддають замiж i забирають на постiйне проживання у
провiнцiю. Але любов виявилася непiдвласною часовi та голосовi розуму, сонце в
душi Євгенiя не згасло, а бiль незагоєно рани не вщух: "...той чоловiк
носить у свох грудях глибоку, ледве загоєну любовну рану", "що по його серцi
пройшла не скажена буря, а тиха вбiйна змора..."
Несподiвана зустрiч з Регiною стає для Євгенiя великим потрясiнням, свiдченням
якого став його хворобливий сон - марення ("водяна могила", з яко виринає
тiло утоплено Регiни), а також боротьба почуттiв. Ми бачимо, як його охоплює
бiль i жах: Євгенiй бачить перед собою iншу Регiну. Нi, не така залишилася вона у
його пам'ятi: нiжна, хвилююча!
Теперiшня Регiна вражає його: спокiй на обличчi надавав й
"виразу якось тупостi i байдужостi": "То була якась вблiда, невдатна копiя
його iдеалу". На це розчарування накладаються брутальнi слова Iтальського,
чоловiка Регiни, кинутi у бiк. У цю мить Рафалович вiдчуває водночас
i жаль i зло втiхи ("Бачиш, бачиш, ось яке ти обрала!" - говорило в його душi
вороже до не почуття).
Мабуть, з цього i починається крах кохання. Так на якусь мить Євген намагається
повернути свою любов, пристрасно заклинаючи Регiну покинути "прокляте гнiздо".
Напередоднi вiн пересвiдчився в чорнiй невдячностi селян i тому, може, хотiв
забутися у коханнi. Та доля вирi-шила по-своєму, i Регiна вiдмовляє йому. Скоро
стане все навпаки, i вже Регiна буде пропонувати Євгенiєвi "украдене щастя", але
зрозумiє, що прийшла за давно згаслим вогнем: "...пора наших любощiв минула i
нiяка сила не верне ", - каже й Євгенiй. Вона йде з життя,
залишив ши по собi останнiй душевний порух - пожертву на потреби боротьби -
незначний весiльний скарб, розумiючи, мабуть, лише у такий спосiб зможе вiддячити
Євгенiєвi за чисте щастя недовго любовi.